Побратим зі Львова приїхав і каже: Ти розумієш, поки ми тут воюємо – вони там локалі, шашлики.. Ти готовий за таких воювати?”

Зірвався тут трохи на побратима… Наче й причини особливої не було, просто якось навалилось багато останнім часом. Хоча з іншого боку питання все ж важливе як на мене.

Друзяка поїхав на пару днів додому у Львів владнати деякі приватні справи. Повернувся. Явно не в настрої. Що таке питаюся.

Та розумієш каже, поки ми тут воюємо і оце от усе, вони там локалі, шашлики… ну ви розумієте. Ну що ж кажу, кожному своє, що ж поробиш?

І що, питає він мене – ти готовий за таких воювати? Готовий таких захищати й може навіть не добре закінчити врешті решт???
Так! Готовий! Власне це й роблю. І за таких і за будь яких інших. За будь кого, хто є українцем. За свій народ, такий який він є. Бо немає іншого.

Бо хоча не рідні, та наче й не чужі. Бо немає в мене зараз привілеї ділити на добрих та поганих. Ватних та патріотів. І часу в мене на це немає.

Та й бажання немає. Хай цим займаються політики, срач блогери, ще хтось. Але не я. Або за всіх, або ні за кого. Не можна по іншому!

Я не зобов’язаний всіх любити, проте захищати кожного українця мій обов’язок. Кожного. Без виключень. Я свідомо прийняв цей обов’язок коли одягнув однострій та взяв в руки зброю.

Все буде добре!
Переможемо!

Дмитров Батінов

Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.