У мене, доволі черствої людини, виступають сльози на очах, коли у звільненому селі на Херсонщині, “нариваємося на блокпост” місцевої дітвори, яка вітається “Слава Україні!” – Ярош

Підрозділи УДА «розкидані» по всій лінії Фронту… Одні – допомагають ЗСУ нищити ворога на Слобожанщині, інші – працюють на Донеччині та Запоріжжі, ще інші – співдіють із Збройними Силами на Херсонщині та Миколаївщині… «Госпітальєри» – скрізь.

Відповідно, я пересуваюсь по всій цій лінії, спілкуюсь з командирами з‘єднань, частин і підрозділів ЗСУ, інспектую частини і підрозділи УДА, обмінююсь думками з представниками різних рівнів державної влади, поліції, СБУ, простими громадянами тощо.

Мені, справді, дуже приємно, що командири Збройних Сил високо оцінюють внесок добровольців УДА у захист Держави.

У мене, доволі черствої людини, виступають сльози на очах, коли у звільненому селі на Херсонщині, «нариваємося на блокпост» місцевої дітвори, яка вітається «Слава Україні!», прощається -«путінхуйло» і каже: «ми вас, українських солдат, любимо, а русню – ненавидимо!»

Я, у свої 50 років, охрініваю від професіоналізму, хоробрості та самопожертви своїх підлеглих! Хоча, 9-й рік на Війні та бачив немало.

Мені страшно боляче коли гинуть побратими, а тим більше – посестри (я переконаний, що жінки мають народжувати і виховувати дітей, а не воювати, і тим більше, не гинути від куль та снарядів)…

У мене накопичилось стільки позитивних і негативних емоцій, що деколи, мені здається, що я готовий вибухнути…

Але я тримаюсь! Я воюю. Я допомагаю ЗСУ всім чим можу.

І я впевнений в Україні, в Українцях, в Силах оборони і безпеки, в Українській добровольчій армії, в своїх рідних (не всіх), у справжніх друзях, та більшості співвітчизників…

Я впевнений у Перемозі української ідеї та зброї! І щиро бажаю цю впевненість передати вам – мої друзі та подруги.

Дмитро Ярош

Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.